Описова Автобіографія

Є на карті України благословенний Богом куток – Снятинщина. Серед безлічі лугів, полів що котять золоті хвилі колосся у жнив`яну пору,знаходиться село Ганьківці - моя маленька батьківщина, село – найкраще на Вкраїні, де я народилася 20 травня 1984 року. До цього часу несу про нього пам`ять, як про дивну колиску мого дитинства, пропахлого духмяним запахом бузкового надвечір`я, коли місяць, зачепившись  за край гіллястої яблуні, лукаво підморгує мені, маленькому білоголовому дівчаті, що білою кульбабкою сидить  на дідових колінах.

Часто вечорами, коли у прив’ялі отави стиглими вишнями падали зорі, дід виводив мене надвір і заставляв рахувати оті зорі-вишні. Я лічила їх на пальцях, а душа мовчки плакала, що не стає пальчиків на руці, а зір так багато!

Може, від того часу і полюбила я, як казав  дід, рахунки? Він був мудрою людиною. Вчився на лікаря в медінституті, але залишив його  після другого курсу. Убогість, злидні не давали сільському хлопцеві змоги вчитися. Гарно малював, знав оті рахунки.

Уже навчаючись в школі, серед усіх предметів виділяла математику. Для мене вона становила незвичайну гру цифр, геометричних фігур, математичних ребусів. Це були не просто цифри, а  якісь незбагненні рядки намистинок, що шикуються в добрий разок намиста, виграють всіма барвами різних комбінацій.  Я вдивлялася в обличчя ясночолих математиків, портрети яких висіли в школі, захоплювалася їхнім життєписом і сама хотіла бути подібною до них.

Ота незвичайна любов  до математики привела мене в Прикарпатський університет імені Василя Стефаника на факультет  математики та інформатики  в 2002 році.  Це було щастя! Високе, омріяне впродовж школярських літ.

Моя мама, філолог за фахом, не могла збагнути мого захоплення отими,  як говорила вона завжди, сухими цифрами, синусами, косинусами, трикутниками,  пірамідами. А вони для мене були, як частина долі, опоясували мене, як меридіани земну кулю, були живими істотами.

Закінчивши університет у 2007 році я пішла працювати вчителем математики та інформатики   в Рошнівській  ЗОШ І-ІІІ ступенів. На уроках прищеплюю учням  любов до  математики, хочу бути як садівник  серед молодого саду. Хочу, щоб мої юні вихованці уміли розв’язувати найскладніші задачі, вчилися логіки мислення. Я стараюсь виправляти їхні помилки не тільки в зошиті, але й у житті.  Хочу, щоб у їх душах проростало пагіння добра та людяності в наш складний вік. Відвідую семінари, беру участь в різних методичних заходах, ніколи не втомлююся вчитися  в інших мудрих вчителів.  Несу у душі заповіт батьківський: «Учися,  дитино, будеш людиною.»

           Батько мій був різноробочим, не мав освіти, але для мене він був доброю людиною.   Коли я закінчила  Івано-Франківський обласний ліцей-інтернат для обдарованих дітей з сільської місцевості  в 2002 році,  він подарував мені книжку про видатних вчених-математиків. По-різному доля ставилась до мене. Іноді відчувала самотність, безпорадність. І тоді сідала за математичні розрахунки, вишукувала в комп’ютері цікаві факти із сучасного життя вчених.  Життя йде своєю чергою. Щось змінюється, щось додається. Хочеться прожити свої дні яскраво, щоб залишитись у пам’яті учнів, щоб їхня вдячність  завжди відгукувалась в моєму серці невмирущою іскрою вічного, доброго. Іноді думаю: пройдуть літа, прийдуть у школу інші молоді вчителі. І, можливо, свій досвід комусь із них я передам.   

            Сімейний стан: чоловік Мельничук Юрій Вячеславович  має теж вищу освіту.  Син Назар  - 7 років.

           Живу чесно. До судової відповідальності не притягалась. Мрію поїхати за кордон на зустріч із вчителями, які працюють, наприклад, у Польщі, Чехії, Словаччині, поспілкуватись із діаспорою.

          Час - великий вчитель. Покаже що,де і як.